Бірючина звичайна. Сіянець ВКС. Н біля 20 см.

Бірючина звичайна. Сіянець ВКС. Н біля 20 см.

Шановні покупці! Оскільки ми більшість робочого часу проводимо на вихованці, а не в комп'ютера або папері, то можливість приймати Ваші замовлення є тільки через кошик. Ваш інтернет-магазин самообслуговування. І тому без футанів менеджера в ціні товару.

Щоб купити ще дешевше, приїжджайте на вихованець. Самовитяг від суми замовлення на 2500 грн містить 40% знижку.)

Бірючина — чагарник із вузько вираженою специфікою застосування. Якщо її не формувати й не підстригати, вона може мати досить звичний вигляд. Але варто застосувати садові ножиці, як її зовнішність просто змінюється, наводячи мимовільну асоціацію з ефектом модельної зачіски.

А чим же вона гарна.

Бірючина — близькаріжка бузку. Обидві належать до однієї родини маслинних, та й ботанічно стоять недалеко одна від одної. Придивившись, ви знайдете в ній багато рис своєїгурки: той самий тип вентиляції; такі ж шкірясті, хоча й дрібні листочки; схожа за фактурою та кольором кора; невеликі білі квіти, зібрані в пірамідальні пензлі. Правда розміри куща набагато жорсткіші, заввишки вона у нас виростає лише до 2 м, а завширшки й того менше — від сили метр.

Ботаніки стверджують, що рід бірючина (Ligustrum) налічує до 50 чагарників, багато з яких цінуються як високодекоративні види, але все, що сказано в цій статті, стосується тільки одного виду — бірючини звичайної (L. vulgare), оскільки інші холоші, хоча й можуть перевершувати її за декоративними показниками, у наших умовах малозимостійки.

У природних умовах цей вид бірючини росте в Середньій і Південній Європі, Малій Азії, Південній Україні, на Кавказі. Це листопадний або напіввічнозелений, густовисуватий чагарник, що досягає висоти 5 м. Листя довгавато-яйцеподібне, темно-зелене, шкірясте. Плоди мають вигляд дрібних, чорних кулястих ягід, розміром із чорний перець тільки блискучих.

У Європі (там, де холодно самшиту та тису) бірючина — найпоширеніший матеріал для формованих огорож. Цьому має її здатність швидко відновлюватися під час обрізання та тримати задану стрижку форму. Вона добре переносить часту стрижку, за правильного підходу дає змогу створювати бездоганно рівні геометричні огорожі.

У бірючини є кілька декоративних сортів, але практичне значення для середньої смуги Росії має тільки сорт «Ауреа», що росте невисоким приблизно 70 см кущиком із жовтими на сонці, і жовто-зеленими в притінні листочками. Застосовується він аналогічно основному вигляду, але стрижені «вироби» з нього показано робити удвічі нижче — не більш ніж 30 см.

Живаємо та доглядаємо.

Оскільки в природі бірючина є мешканцями підлескоку, це виробляло в ній тенезносливість, густостійкість, невибагливість до ґрунтувального плодородства. В культурі вона світиться з різними типами ґрунтів, хоча не любить кислих і сухих піщаних, стійка до міської загазованості. Її морозостійкість дає змогу їй в безсніжний час без пошкоджень переносити короткочасні морози до 30 градусів. Під снігом же вона практично невразлива. У молодості бірючина росте швидко, потім темп росту дещо знижується.

І все ж попри невибагливий характер, кращого розвитку, щільності крони і, як наслідок, найвищої декоративності, чагарник досягає в найсприятливіших умовах. Такими для неї є відкрите місце розташування, помірно волога, забезпечена всіма елементами живлення ґрунт із нейтральною, а краще слабколужною реакцією. Корні в бірючини більшою частиною поверхневі, мочковаті тому важливо, щоб верхній кореневитий шар землі був добре окультурований не менш ніж на штик лопати. Одночасно субстрат має добре утримувати вологу. Гарним варіантом може бути суміш дернової землі, перегною й піску в співвідношенні 3:2:1. Під час саджання під одиночні кущі копіюють посадкові ями завглибшки та діаметром приблизно 40 см, а для бордюрів — траншеї такої ж глибини та ширини. Їх заправляють приготованим субстратом, додаючи вапно (100-200г), попіл (300-500 г) і (або) мінеральне (NPK) добриво (50-80г) — (у дозуванні на погінний метр посадки).

Під час вибору місця посадки треба враховувати, що тенізувальна на півдні, у середній смузі бірючина потребує повного освітлення. Її небажано садити поблизу великих дерев через підземну конкуренцію і з північної частини будівель. На постійне місце кущіки треба висаджувати в віці не старше 1-2 років. Для створення бордюру саджанці висаджують строчкою або в шаховому порядку з відстанню між рослинами 20-30 см.

Бірючина добре переносить пересадку в будь-який час сезону. У поливі потребує лише перший час, надалі його практикують, зазвичай, у разі тривалого браку опадів. У проміжках між поливами, і в разі його неможливості, придульні круги показано неглибоко розпушувати. Підніжя кущів, що окремо ростуть, і бордюрів містять у вільному від сорної рослинності, незатриманому стані, а ще краще під мульчів, використовуючи для цього провітрюваний торфований перегінний торфокомпст, що знайшов листя лісових порід.

Раз на сезон, а це має сенс робити до початку літа, під кущі бажано вносити органіку у формі перегною або компосту. Відро добрива (в дозуванні на погінний метр) розсипають рівномірно в межах контуру бордюра, зверху посипають гранули суперфосфату (10 г на метр) і все це неглибоко задіюють у верхній шар ґрунту.

З початком зими бордюри з бірючини поступово закидають снігом, а навесні дають йому вільно танути, не прискорюючи процесу.

Стрижем по-європейськи та по-японськи.

Важ, якщо починати досліди з фігурним стриженням чагарників, то має сенс почати саме з бірючини. Вона витримає прорахунки та помилки в поводженні з нею, заподіє нерегулярність стриження. Все, у відомому ступені, покриває її висока поготівлювальна здатність: варто тільки обрізати її гілка, як у частині, що залишилася, прокидаються і чіпаються в ріст кількох нових пагонів. І навіть обрізання на короткий пень не вбиває рослину, а навпаки, нерідко допомагає відродженню.

За будь-якого варіанту та контуру стриження починають її за можливості раніше. Щойно висаджені на постійне місце рослини пролунають у зріст, верхівки пагонів злегка вкорочують, щоб спонукати їх до інтенсивного кишіння. Потім, коли гілочки відростуть на 10-15 см, операцію повторюють. Так роблять упродовж ще 2 років, готуючи у такий спосіб крони кущів до формування.

В Європі з бірючини створюють формовані перегороди заввишки 1,5-2 м, використовуючи для цього наявні в неї вічнозелені форми. У російській середній смузі така висота призводитиме до періодичних пошкоджень морозом, та й енергія росту рослини в нас нижча. Тому в центральному регіоні Росії висоту стрижених бордюрів із бірючини має сенс обмежувати висотою пів метра, з тим, щоб взимку рослини були повністю укриті сніговою ковдрою. Справедливості заради відміту, що в цьому є відома частка перестраховування, і небезпечні для бірючини ситуації зараз виникають досить рідко.

Геометричний бордюр. Най раціональнішим профілем бордюру вважається трапецієподібний із невеликим звуженням догори. Це сприяє кращій освітленості низу крони, перешкоджає головному огріху огорожею — наголеності знизу. Водночас звуження не має бути чималим і впадати в очі. Формування і стриження бордюрів легко здійснювати на окуляр, а інструментом є ножиці для стриження чагарників.

У рослин, що наближаються розмірами до проєктного контуру, спочатку цілком підрізають пагони, які стирчать, не допускаючи їх переходу. Так крок за кроком потрібно формувати бічні та верхню грані. Якщо вести відлік із часу садіння, то на все про все йде приблизно 5-6 років.

Після остаточного доведення бордюра кількість стрижок становить 3-6 за сезон. Перша під час весняного відростання молодих пагонів (май), остання після припинення росту наприкінці серпня — на початку вересня.

Карікомі. У японських садах часто можна бачити сформовані у формі щільних подушок чагарники, звані по-японськи карікомі (Кarikomi). Клімат Японії дає змогу застосовувати для цього досить великий стімент, але найпопулярніші дрібнолисті вічнозелені азалії. У наших умовах гарним варіантом може бути бірючина. Формувати можна як окремішній кущ, так і кілька впритул висаджених рослин, формуючи в них загальну крону у формі однієї плоско-закругленої подушки. Формування подушок-карикомі навіть дещо простіше, ніж бордюра, оскільки можна не турбуватися про геометричну правильність обводів, водночас мають природніший вигляд.

Одинична рослина бірючини найлегше сформувати у формі неправильної півсфери діаметром 50-60 см і заввишки 30-40. Формування починають рано, і практично відразу намагаються надати кущикам потрібного силуету, згодом лише збільшуючи розміри. Ступінь крутини або напівгості утворених подушок може бути найрізноманітнішою, головне дотримуватися плавності контурів.

Композиції за участю холоші.

Бордюри в різних експозиціях. Бордюри та огорожі в саду нерідко виступають у самостійній ролі. Наприклад, підкреслюючи лінії доріжок, вони надають їм більшої акуратності. Той самий ефект проявляється, якщо використовувати бордюри для розмежування та відокремлення різних функціональних зон саду. Особливо виправдано застосовувати бордюри поблизу будинку та у вхідній зоні ділянки. Перегукуючись своїми лініями з правильною геометрією будівель і міської інфраструктури, вони створюють відчуття респектабельності та парадності. Як невіддільна частина регулярних садів, геометрично правильні бордюри особливо гарні в міському озелененні, як заміна всіляких парапетів, бар'єрів, шокетників. У внутрішньому просторі двору бордюрами можна облямівка дитячого майданчика, обладнати паліснички біля входу в під'їзди будинків, позначити внутрішньодворові тропінки.

Окантовка декоративних композицій. Бордюри замкнутої форми нерідко використовують для розміщення всередині них невеликих декоративних сюжетів. Водночас такі композиції набувають незвичайної акуратності та завершеності, що можна порівняти з ефектом рамки в мальовничій картини. Такі мінісадики заведено розміщувати з одного боку на на найвідповідальніших і най парадних місцях, а з іншого — у куточках для відпочинку та усамітнення. Водночас «внутрішній вміст» може бути вельми різноманітним. Наприклад, звичайний килимовий квітник із льотників; просто монотонний покрив із контрастного ґрунтопокровного багаторічника (живучка, берглет Форчуна); невеликий хвойний садок; чагарникова група, побудована на принципі контрастних поєднань і т. ін.

Гібридним варіантом окантовки може слугувати П-подібний бордюр, спрямований відкритою стороною в бік глядача. Два такі садки можна розмістити, наприклад, симетрично відносно парадного входу на садибу або котедж.

Садик під Японії. У японському саду подушки — карікомі подіні є імітацією валунів, нерідко їх і розташовують поруч в одних композиціях, де вони, перегукуючись формою обрисів, м'яко контрастують один з одним. Японські сади, природні та лаконічні, хоча й повні спотвореності. У них немає нічого химерного та штучного. Карікомі теж не протистоїть такому підходу. Садик зі стриженими подушками має сенс виконати саме в такій стриманій манері. Наприклад, дві-три подушки різного розміру й контурів розмістити на тлі рівного газону, мшанкового покриття або рівної скатертини з живучки. Краї композиції непогано зробити нерівними та невизначеними, як це і буває в природі.

Кустарниковий міксбордер. Своєю фактурою й кольором листя бірючини добре поєднується з більшістю інших рослин. Але форма та щільність крони вільно ростуть кущів, що потребує коригування. Для цього кущики бірючини формують, надаючи якому-небудь впізнаваний силует і компактність. Варіантів крон може бути багато: мотузичний, стогоподібний, пірамідальний, кулястий. У такому вигляді кущі бірючини в змозі прикрасити і звичайний міксбордер, і традиційний палісник, і групу з хвойних.