Овес

Овес (Avena L.) відноситься до родини злакових. Серед значної кількості видів вівса є культурні й дикоростучі форми (буряни - дикий овес, або вівсюг). Культурний овес відноситься до найпоширенішого в культурі виду - вівса посівного (Avena sativa L.). Овес посівний – однолітня злакова рослина.

Коренева система - мичкувата. Основна маса її складається із придаткових корінців, які йдуть від вузлів кущіння й розходяться від підстави стебла в усіх напрямках в орному шарі. Стебло - соломина, розділена вузлами на порожні міжвузля, заввишки 80-140 см, завтовшки 4-4,5 мм. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення.

Листки - лінійні, шорсткуваті, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом.

Суцвіття - різного типу волоть: стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30-40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60-70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз).

Гілки розміщуються на осі півкільцями. На кінцях гілок першого і наступних порядків утворюється по одному дво-, три- або багатоквітковому (у голозерного вівса) колоску.

Колоскові луски бувають довгі (до 30 мм завдовжки), короткі (близько 20 мм), широкі (6-7 мм), вузькі (менше 5 мм); тонкі, перетинчасті, з поздовжнім жилкуванням.

Квіткові луски у плівчастих форм вівса шкірясті, щільно охоплюють зернівку, але не зростаються з нею; за забарвленням - білі, жовті, сірі, коричневі; у голозерних - тонкі, перетинчасті (подібні до колоскових), жовтуваті, між якими вільно лежить зернівка. Зовнішні квіткові луски покриті опушенням або голі, на верхівці закінчуються двома зубцями.

В остистих форм вівса на спинці зовнішньої квіткової луски утворюється остюк. Остюки залежно від сорту можуть бути грубими або тонкими, довгими або короткими, прямими чи колінчасто-зігнутими; біля основи часто спіральне закручені.

Плід - плівчаста або гола зернівка. Зернівки у волоті різні за розміром і масою. Більші з них утворюються у колосках на кінцях гілок першого та другого порядків у верхній і середній частинах волоті, особливо ті, які утворилися в суцвітті першими.

У колосках більші перші (нижні) зерна, які за розміром часто у півтора рази перевищують другі (верхні) зерна. Нижні зернівки відзначаються вищими посівними якостями.

Маса 1000 зерен у посівного вівса становить 20-40 г, середня - 30-35 г; плівчастість - 22-34%.

Вимоги до температури. Овес посівний не вимогливий до тепла. Насіння його може проростати при температурі +3-4°С, а сходи добре переносять весняні заморозки до -3-4°С. Вегетаційний період порівняно короткий (від 98 до 110 днів). Це дає можливість із успіхом вирощувати овес у північних районах, де, однак, небезпечні для нього  заморозки у фазі молочної стиглості зерна. Овес - рослина помірного клімату, найбільш сприятлива для нього температура +15-25 °С. Високі температури овес переносить гірше, ніж ячмінь, тому значення його в посушливих степових районах півдня й південно-сходу падає. До атмосферної посухи овес сильніше всього чутливий у фазі цвітіння. У цей період для нього найбільш сприятлива волога тиха погода з невисокою температурою (+15-18°С).

Вимоги до вологи. Овес - вологолюбна рослина. Багато вологи потрібно під час проростання зерна. При посіві в сухий ґрунт, особливо в холодну погоду, насіння вівса довго може пролежати, не проростаючи. Однак і перезволоження ґрунту, що нерідко спостерігається у північних районах на понижених ділянках, також позначається несприятливо на проростанні насіння і появі сходів. Гостру потребу у воді овес відчуває в період від кущення до викидання волотей.

Вимоги до грунту.  На відміну від пшениці і ячменю, овес росте на всіх ґрунтах, крім сильно-піщаних і солонцюватих, краще інших зернових культур переносить кислі ґрунти, добре озивається на вапнування, може рости на болотистих ґрунтах й осушених торфовищах.