Біологічний опис
Гінко дволопатеве — дерево висотою до 40 м і діаметром стовбура до
4,5 м. Крона спочатку пірамідальна, із віком розростається. Це
листопадна рослина з унікальною для сучасних голонасінних форм
листя — дволопатевою пластинкою шириною 5—8 см, на тонкому черешку
довжиною до 10 см.
ГІНКГО ДВОЛОПАТЕВЕ (Ginkgo biloba L.; японське Ginkgo — сріблястий
абрикос, сріблястий плід; лат. bi- дво + lobus — лопатевий; рос.
назва: гинкго двулопастный) — листопадна голонасінна рослина родини
гінкгових (Ginkgoасеае). Походить із Китаю. Культивують у
Південно-Східному Китаї, у ботанічних садах і парках як декоративну
рослину. В Україні Г.д. з’явилося у 1818 р., у Нікітський
ботанічний сад (Крим) його привіз Х.Х. Стевен. Звідси рослина
розповсюдилася по багатьох ботанічних садах і парках України.
Дводомне дерево до 25 м завв., релікт третинного періоду. Досягає
віку 1000 років. Листки довгочерешкові, шкірясті, віялоподібні, з
віялоподібним жилкуванням, з однією чи кількома виїмками по краю.
Чоловічі дерева стрункі, з пірамідальною кроною, жіночі — нижчі, з
кулеподібною кроною. Особливістю Г.д. є довгі гілки без листя, на
яких розміщені короткі карликові нарости (брахібласти); на їх
верхівках ростуть пучки віялоподібних шкірястих листків з
репродуктивними структурами: чоловічими мікроспорангіями або
жіночими зачатками (овулями). Чоловічі дерева мають сережкоподібні
квітки із численними тичинками, які продукують пилок; жіночі дерева
несуть на гілках, які розгалужені на кінці на дві або більше
гілочки, насінні зачатки на довгих ніжках. Насіння кістянкоподібне,
схоже на жовту сливу з м’ясистою оболонкою. Цвіте у травні. З
лікувальною метою використовують листя і плоди. Листя (Folia Ginkgo
bilobae) збирають протягом усього вегетаційного періоду і навіть
восени. Після перших морозів збирають плоди (Fructus Ginkgo), ядро
відокремлюють від м’ясистої оболонки, яка має неприємний запах
внаслідок наявності масляної кислоти, промивають і сушать на ситі
при кімнатній температурі. З листя, насіння та деревини виділені
монотерпени — ефір ліналоолу, похідні фенілпропану (п-цимол,
тимол); сесквітерпени — білоболіл А, бісаболадієн-2,8-діон,
білобанон, Е-10,11-алантон, Z-10,11- алантон; трициклічні дитерпени
— гінкголіди А, В — (1β)-1-гідроксигінкголід А, С —
(1α,7β)-1,7-дигідроксигінкголід А) і J; у коренях Г. — гінкголід М;
довголанцюгові феноли — анакардова кислота (суміш похідних
саліцилової кислоти, які вирізняються ступенем ненасиченості
бічного ланцюга з 15 атомів вуглецю), 4- ундецилкатехол, білобол та
карданол, гідрогінгколова кислота, гінгколова кислота та її похідні
— 6- алкілсаліцилати (n-тридецил-, n-пентадецил-, n-гептадецил,
n-пентадециніл- і n- гептадецинілсаліцилати); хроматографічно та
спектрально ідентифіковано сім фенолкарбонових та гідроксикоричних
кислот: протокатехова, гідроксибензойна, ванілінова, кавова,
p-кумарова, ферулова, хлорогенова.
Гінкголід В (1β)-1- гідроксигінкголід А)
Листя містить флавонолові глікозиди: похідні кемпферолу,
кверцетину, ізорамнетину: кверцетин — 3-О-α-(6'''-р— кумароїл-
глюкозил-β-1,4-рамнозид), кемпферол- 3-О-α-(6'''- р-кумароїл-
глюкозил- β-1,4-рамнозид, кемпферол– 3-О-рутинозид, кверцетин-
3-О-глюкозид, кверцетин-3- О-рамнозид, кемпферол- 7-О- глюкозид,
кемпферол-3-О-α-L-[β-D- глюкопіранозил- (1→2)-рамнозид],
ізорамнетин- 3-О-рутинозид; мірицетин; біфлавони (мономерні
флавоноїди, зв’язані С–С зв’язками у положеннях 3'-8) —
сіядопітизин (5%), білобетин (5%), гінкгетин (20%), ізогінкгетин
(18%), аментофлавон (1%) та їх глікозиди (бісмозиди);
антоціанідини; нонакозан, гексакозанол; шикімову, ліноленову, хінну
та гідрогінкголову кислоти; лактони, терпени, катехіни, віск,
крохмаль, манан, пентозан, поліпреноли (0,04-2%), стероли
(α-ситостерол, глюкозид β-ситостеролу, стигмастерол), жирну та
ефірну олії. Біфлавони локалізуються у кутикулі листя, найбільшу їх
кількість відзначають у травні та жовтні, коли листя починає
жовтіти. У м’ясистій оболонці насіння виявлено масляну,
валеріанову, пропіонову та гінкголову кислоту та деякі токсичні
речовини; у насінні міститься до 13% білка, 68% крохмалю, 3% жирної
олії, крім того, є цукри, пентозан, аргінін, ситостерол,
фітостерол, аспарагін, рафіноза, ксилан, каротин, гінкгетин,
білобол та гінол; у деревині — близько 2,5% смоли, 5% ефірної олії,
до 0,5% сезаміну.
Екстракт зі свіжого листя входить до складу зарубіжних та
вітчизняних препаратів: Тебоніну, Гінкору, Білобілу, Танакану,
Мемопланту та ін. Препарати з листя Г.д. чинять спазмолітичну,
судинорозширювальну і бактеріостатичну дію. Експериментально та
клінічно підтверджено, що вони прискорюють кровообіг у периферичних
і мозкових судинах і сприяють постачанню кисню до них, причому не
виявляють жодної побічної дії, не впливають на АТ і ЧСС та дихальні
акти. Призначають як активатор судин при артеріосклеротичній
ангіопатії, діабетичних ураженнях судин із загрозою гангрени, при
ушкодженнях судин нікотином у курців, при недостатньому
кровопостачанні мозку, хворобі Рейно (спазми судин кінцівок), а
також бронхіальній астмі. Особливе значення препарати Г.д. мають у
геріатрії: їх призначають особам похилого віку при порушенні
перфузії крові в мозку, погіршенні розумових здібностей, пам’яті,
замкнутості та неспокої, шумі у вухах, порушенні сну. У східній
медицині ці властивості листя Г.д. не були відомі, його
використовували лише як засіб від глистів та як репелент. У
китайській традиційній медицині насіння застосовують від кашлю,
астми, туберкульозу легень (дію підтверджено і клінічно), від
запорів і як седативну ЛРС, зовнішньо — від деяких хвороб шкіри та
як косметичний засіб (настій на олії чи вині). Сік м’ясистої
оболонки застосовують від корости та лобкових вошей. Підсмажене чи
варене насіння вживають для поліпшення травлення, але у великій
кількості може спричинити отруєння. У Китаї сире насіння вважали
протиотрутою і канцеростатиком (експериментально не
підтверджено).